Апарат верховної ради україни інформаційне управління відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення

ТОЧКА ЗОРУ

ЯК ХОЧУТЬ НАС ДІЛИТИ…

Олексій Ємець, Олег Яцина, "Главное", 11.06.2009, Харьковская обл.

Двоє харківських істориків дослідили прийоми недружнього інформаційно-психологічного впливу, який чиниться на Україну.

Автори дослідження вважають, що події найагресивнішої інформаційно-психологічної операції, здійсненої іноземною державою проти України, припадають на другу половину 2004-го - першу половину 2005 років. Початок її пов'язаний із тим, як в Україні набирала обертів президентська виборча кампанія.

Пропонуємо увазі читачів деякі істотні положення з цієї праці.

Головною особливістю тієї виборчої кампанії було штучне поставлення країни на грань розколу за територіально-ідеологічною ознакою. Помилково було б оцінювати діяльність окремих "українських" політиків, спрямовану на доведення цього розколу до критичної точки, як елемент внутрішньополітичної боротьби, передусім - боротьби за посаду Президента України. Не менш помилковою є думка, що цей сценарій став продуктом "приватної особи" - політичного технолога Гліба Павловського.

Що таке "розділювальна пропаганда"? Це поняття можна стисло охарактеризувати як дезінформаційну діяльність з акцентом на дискредитації тих чи інших діячів, соціальних або національних груп, протиставлення одних груп іншим або окремих керівників - народові - з кінцевою метою підриву єдності всередині ворожої держави. Зауважмо - ворожої іноземної держави, а значить, держави - імовірного противника. Війна проти іноземної держави є прерогативою держави, а не "приватної особи".

Зусилля щодо формування громадської думки про двох кандидатів, і передусім про Віктора Ющенка, докладалися з урахуванням суспільної свідомості, або - як прийнято тепер казати - менталітету, що склався за десятиліття існування Радянського Союзу, із властивими йому стереотипами та настановами, та мають ознаки маніпулятивної пропаганди.

Маніпулятивна пропаганда, різновидом якої є згадана розділювальна пропаганда, з тією ж спільною ознакою - наявністю дезінформації, була одним із головних інструментів "команди Віктора Януковича" в боротьбі за президентське крісло.

Маніпулятивна пропаганда як спосіб передвиборної боротьби - не українського походження: це метод, що давно сформувався в так званих цивілізованих країнах, і передусім у США та Росії. Причому російські фахівці відверто пишуть про те, що виборчі кампанії в Росії давно ведуться з використанням методів інформаційно-психологічної війни.

Упереджуючи заувагу, що, мовляв, політтехнологи команди Віктора Ющенка також не гребували цим засобом, - зазначимо, що, як сказано вище, для визначення пропаганди як маніпулятивної необхідна передусім наявність елемента дезінформації. Основний аргумент, що використовувався командою В. Ющенка проти В. Януковича, - судимості останнього - повністю відповідає дійсності; епітет "кримінальний режим" - у принципі обґрунтований, про що свідчать факти.

Cui bono? - Кому вигідно?

Не підлягає сумнівові, що протиставлення однієї частини країни іншій не може бути вигідне політикові, котрий ставить собі за мету очолити цю країну. Адже ліквідація наслідків такого протистояння потребуватиме і часу, й коштів. Причому чимало: як першого, так і другого. Та навіть ураховуючи цинізм, поширений у середовищі слуг "мистецтва можливого", розумний політик-державник на цей крок не піде: він шукатиме інших, нехай і "брудних", засобів для досягнення своєї мети.

Тоді хто ж "замовляв музику"? З якою метою і ким велася пропаганда, спрямована на розкол України за територіальним принципом? Безсумнівно, слушний "первинний" висновок: цей сценарій був розроблений і планомірно здійснювався державними структурами іноземної держави.

Розгляньмо історію питання.

Після здобуття Україною незалежності, у 1991-1993 роках, у США було здійснено психологічну операцію з метою домогтися відмови України від статусу ядерної держави. Здійснювалася вона з використанням провідних ЗМІ США. Операція досягла своєї мети в середині 1994 року: українське керівництво ухвалило рішення передати ядерні боєголовки Росії (заяву США, Російської Федерації і України щодо ліквідації української ядерної зброї було підписано в Москві).

1996 року газета "Los Angeles Tіmes" опублікувала низку матеріалів, присвячених військовому співробітництву України з Лівією. Публікації з'явилися напередодні візиту тодішнього Президента України Леоніда Кучми до Сполучених Штатів.

1997 року в "New York Tіmes" та інших американських виданнях містилися публікації про корупцію в Україні.

На початку 2002 року - мусування нібито вчиненого Україною продажу радарних систем "Кольчуга" в Лівію та Ірак - так званий "кольчужний скандал".

Які цілі цих акцій?

Було б спрощенням ситуації вважати, ніби компрометацію керівництва і в цілому держави Україна зумовлено "об'єктивністю" ЗМІ, що публікували такі матеріали, або прагненням домогтися поступливості в переговірному процесі. Імовірнішою версією є прагнення домогтися ізоляції України з боку європейських держав і США.

Ці психологічні операції досягали своїх цілей: Президент України (на той час) Леонід Кучма став "невиїзним", Україна опинилася в ізоляції. Водночас зі спільною тезою: "От бачите! На нас у Європі ніхто не чекає", - підливали олії у вогонь окремі "українські" газети й електронні ЗМІ, головні редакції яких та засновники перебували на території іноземної держави - Російської Федерації.

На нас "чекала" Росія.

За умов сформованої громадської думки "нас у Європі не ждуть" з'явився проект Єдиного економічного простору (ЄЕП). На думку низки експертів, зокрема й російських, усі ці кампанії (психологічні операції) були інспіровані з Москви й виконані силами підрозділів "активних заходів" Служби зовнішньої розвідки (СЗР) Росії.

Так, відзначаючи явне втручання у внутрішні справи суверенної держави, видання "Новое время" пише: "Та річ навіть не в тім, що подібне втручання сумнівне з погляду міжнародного права, воно передусім незрозуміле з погляду поставлених цілей. Що, власне, Москва хоче від України і чого боїться? Боїться, що сусідня країна вступить до ЄС і нам доведеться конкурувати з європейцями?

Або хтось у Кремлі сподівається на створення російсько-українського альянсу - чи не на противагу НАТО? А може, цей "хтось" узагалі леліє надію, що відтручена Заходом Україна кинеться об'єднуватися з нами?"

"Агенти впливу" і "п'ята колона"

Колись Зіґмунд Фройд заявив, що "людина завжди каже більше, ніж хоче сказати".

Декотрі політики "казали". Та чи більше, ніж хотіли? "Промовці" є політиками, а публічно промовлене політиком слово є дія.

Наведені нижче слова "сказав" 14 квітня 2005 року під час візиту до ФРН Президент РФ (на той час) Володимир Путін: "Якщо Україна ввійде в Шенґенську зону, буде певна проблема. Адже там, в Україні, живе, наскільки мені відомо, не менш як 17% російського населення. Це ж поділ народу! Це нагадує поділ Німеччини на Східну та Західну!"

Якщо проаналізувати цю цитату Президента Росії, враховуючи вищесказане, безсумнівно, що В. Путін сказав рівно стільки, скільки хотів сказати. За правилами ведення "психологічної війни", "при організації психологічного впливу слід враховувати, що краще й швидше осмислюється те, що підноситься невеличкими смисловими частинами".

Згадані "п'ята колона" та "агенти впливу" почали "казати" раніше. Вони були головними виконавцями ролі, прописаної фахівцями підрозділів "активних заходів" СЗР РФ.

У ході президентської виборчої кампанії в Україні 2004 року практично від самого її початку політтехнологами команди В. Януковича акцент ставився на розділювальній пропаганді, основним елементом якої було протиставлення західної і східної частин України, про що вже мовилося вище. Тиражувалися листівки й плакати з картою України, розділеної на дві частини: захід України - за В. Ющенка, схід та південь - за В. Януковича. Аналогічна карта транслювалася на телеканалах, більшість яких, з огляду на авторитарність режиму, були підпорядковані чинній владі. Розповсюджувався також варіант карти України, розділеної на три частини - на "три сорти". Карта мала "донести" виборцям поділ України на три сорти нібито з погляду команди В. Ющенка. Західні області при цьому були позначені як "перший сорт", центральні - "другий сорт" і східні та південні, відповідно - "третій сорт".

"Розділювальний мотив" проявлявся в публічних виступах політиків, які підтримували В. Януковича, величезні кошти було кинуто на територіально-ідеологічний розкол держави.

Коли стало ясно, що вибори програно, отримати переважну кількість голосів у ході голосування, незважаючи на масоване застосування "брудних" технологій і фальсифікації, не вдалося, - тоді в Сєвєродонецьку було скликано широко проанонсований окремими російськими ЗМІ "з'їзд народних депутатів України". На сайті російського видання "Парламентская газета" опубліковано статтю із заголовком "Під знаком натовпу", в якій повідомляється: "…У суботу в місті Сєвєродонецьку Луганської області за участю прем'єра як лідера відкрився позачерговий з'їзд Партії регіонів, на який також з'їхалися близько чотирьох тисяч депутатів різних рівнів зі східних та південних областей України. Як передбачається, мова на з'їзді може зайти про створення Південно-Східної Федерації, можливо, ще у складі України, але вже зі своєю фінансовою, банківською та податковою системами, правом на самостійне проведення зовнішньої політики і своїм президентом. Про практичну автономію вже заявив, наприклад, губернатор Харківської області, колишній глава президентської адміністрації Євген Кушнарьов. Історичний аналог наявний: у роки революції приблизно на цих же територіях існувала Донецько-Криворізька Республіка…"

І дійсно, на з'їзді озвучувалися саме ці тези.

Узгодженість дій?

Інформацію про це нелегітимне з правового погляду зібрання транслюють російські, контрольовані з Кремля, телеканали й, насамперед "Росія".

У провадженні розділювальної пропаганди використовувалися також "соціально-економічні аргументи". На окремих російських сайтах з'являється явно провокаційна інформація. Наприклад, під заголовком "Яка частина України виживе в разі розколу?" опубліковано матеріал на сайті "Московский комсомолец". Карту України розділено на дві частини - Захід - Схід - із зазначеними пересічними зарплатами по областях. Цитата зі статті: "Ті, хто зараз окупував майдани й паралізував міський рух оранжевими прапорами, - представники найдепресивніших регіонів. Які до "українського дива" не мають жодного стосунку. Більш як 70% ВВП країни припадає на ті регіони, котрі підтримують Януковича й теж готові відстоювати свій вибір до кінця".

Матеріал явно не інформаційного характеру; він має явний складник інформаційно-психологічного впливу та призначений викликати певну емоційну реакцію в об'єкта психологічного впливу - населення відповідних регіонів.

На цьому ж сайті до ситуації, що склалася в Україні після другого туру голосування на президентських виборах, уміщено коментарі головного політтехнолога В. Януковича - Гліба Павловського: "Західна й Центральна Україна нагадує мені монстра-динозавра, у якого вже від'їли хвіст і плавно перейшли до хребта. А цей монстр досі розмірковує, чи піти йому на поступки, чи треба домовлятися. І тут цілковито не виключено, що монстр цей в останню хвилину схаменеться, захоче діалогу. В усякому разі нам найближчим часом не дадуть розслабитися, адже попереду нас очікує стільки цікавого!"

Надто вже образне висловлювання російського "варяга" від політтехнологій! Як бачимо - знову негативні емоційні символи, розділювальні мотиви.

29 листопада 2004 року на сайті російського "Першого каналу" опубліковано матеріал під назвою "Одначе": "Коли кажуть, що в Києві, у Львові вийшли на вулицю нові люди, які вже не дозволять проігнорувати свій голос, то в Донецьку й Запоріжжі на вулицях теж не бидло, яких цивілізовані куратори можуть просто так загнати у свій загін. Це цілком реальна основа для цивілізованого, м'якого розлучення".

Що й вимагалося довести. Мету майже досягнено - умови для "цивілізованого, м'якого розлучення" створено?

Кремлівське керівництво до останньої миті продовжує підтримувати цих "українських" політиків та їхніх однодумців. Декотрі з них знайшли прихисток у Москві, отримали громадянство і працю, рятуючись від правосуддя за карні злочини. При цьому в ході багаторічної війни з так званими чеченськими "бандформуваннями" - раніше їх називали "сепаратистами": та оскільки виникла необхідність підтримувати сепаратистські рухи у прилеглих державах - Україні, Грузії, Молдові, - то це поняття було вилучене з лексикону російських ЗМІ, залучених до здійснення психологічних операцій. Втім, так звані "подвійні стандарти" доволі характерні для Кремля всіх часів.

А в Україні продовжували діяльність підривні центри, зокрема якийсь собі "Клуб виборців Донбасу" - прибічники так званої "східнослов'янської платформи". Ось як вони характеризували чинну владу в Україні: "...просвічується оскал колоніалізму щодо невпокореності Півдня та Сходу України, які посміли наполягати на східнослов'янській програмі. Форми колоніального освоєння Новоросії, Донбасу, Криму й Харківщини обіцяють бути різноманітними. Задушення "біло-синіх" ЗМІ, переслідування невгодних лідерів, викручування рук держструктурами Ющенка тощо. Обіцяють і судові розгляди слідами започатковуваних прокурорських розслідувань" ("Материк", інформаційно-аналітичний портал постсовітського простору, 28 січня 2005 р., Олег Юрін, Оксфорд, Великобританія (!!! - авт.). Слова "колоніалізм" і "колоніального" - ключові, що ставлять під сумнів легітимність цілісної території Української держави.

Негативні символи призначені викликати певну емоційну реакцію в об'єкта психологічного впливу - населення відповідних регіонів.

http://glavnoe.ua/articles/a2184